+38 (0532) 629-990, +38 (0532) 629- 991

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ДОВІДКА
за результатами узагальнення судової практики вирішення спорів про корпоративне управління та реалізацію корпоративних прав

 

ЗМІСТ

Вступ

Пiдвiдомчiсть господарським судам спорiв про корпоративне управлiння та реалiзацiю корпоративних прав

I. Спори про визнання недiйсним рiшення загальних зборiв учасникiв (акцiонерiв) господарського товариства.

1.1. Порушення порядку повiдомлення учасникiв (акцiонерiв) про проведення загальних зборiв (ст. 61 Закону України «Про господарськi товариства», статтi 35, 36 Закону України «Про акцiонернi товариства» ).

1.2. Прийняття загальними зборами учасникiв (акцiонерiв) рiшення за вiдсутностi кворуму для проведення загальних зборiв чи прийняття рiшення (статтi 41, 59, 60 Закону України «Про господарськi товариства», статтi 41, 42, 43 Закону України «Про акцiонернi товариства»).

1.3. Поширення позовної давностi на вимоги про визнання недiйсними рiшень загальних зборiв учасникiв господарських товариств (крiм акцiонерних товариств, строк звернення до суду щодо оскарження рiшень загальних зборiв учасникiв яких прямо встановленийч. 1 ст. 50 Закону України «Про акцiонернi товариства» ).

1.4. Порушення порядку виключення учасника з господарського товариства.

II. Спори щодо зобов’язання вчинити певнi дiї (взяти участь у загальних зборах, включити до складу учасникiв господарського товариства, скликати загальнi збори тощо).

2.1. Справи за позовами про виключення учасникiв зi складу товариства.

2.2. Позови про зобов’язання скликати загальнi збори товариства.

2.3. Невчинення певних дiй самим господарським товариством.

2.4. Зловживання учасниками господарського товариства своїм правом щодо участi в загальних зборах учасникiв товариства.

III. Спори про стягнення вартостi частки майна господарського товариства.

IV. Спори про визнання права власностi на частку у статутному капiталi господарського товариства.

V. Спори про визнання недiйсним рiшення виконавчого органу господарського товариства.

VI. Спори про визнання недiйсними установчих документiв господарського товариства та спори щодо внесення змiн до установчих документiв господарського товариства.

VII. Спори за позовом акцiонера (учасника) господарського товариства про захист прав чи охоронюваних законом iнтересiв товариства поза вiдносинами представництва.

                                                                                    * * *

На виконання плану роботи Вищого господарського суду України (далi — ВГСУ) суддею, секретарем першої судової палати О. В. Котом та головним спецiалiстом управлiння забезпечення роботи першої судової палати О. В. Лукомською здiйснено вивчення та узагальнення судової практики вирiшення спорiв про корпоративне управлiння та реалiзацiю корпоративних прав.

Спори названої категорiї посiдають вагоме мiсце в судовiй практицi, адже вони стосуються дiяльностi господарських товариств, якi без перебiльшень можна вважати унiверсальною i найоптимальнiшою органiзацiйно-правовою формою суб’єктiв господарювання.

При цьому у корпоративних спорах утримується найвищий вiдсоток оскарження — судовi акти оскаржуються майже у кожнiй другiй справi. Так, у 2011 ВГСУ переглянуто 602 справи про корпоративне управлiння та реалiзацiю корпоративних прав, що становить 47,2% розглянутих господарськими судами спорiв, у 2012 роцi — 380 справ (41,6%), у I пiврiччi 2013 року — 141 справу (29,7%).

Пiдвiдомчiсть господарським судам спорiв про корпоративне управлiння та реалiзацiю корпоративних прав

Щодо розгляду господарськими судами спорiв за позовами фiзичних осiб про розiрвання договорiв купiвлi-продажу акцiй, часток у статутному капiталi ТОВ.

У зв’язку з вiдсутнiстю в законодавствi норм про спецiальну пiдвiдомчiсть (пiдсуднiсть) спорiв, пов’язаних з емiсiєю цiнних паперiв, розмiщенням акцiй чи їх обiгом, а також часток у статутному (складеному) капiталi товариства, що виникають мiж акцiонерами (учасниками) господарського товариства та товариством (крiм передбачених п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК ), такi позови господарськi суди повиннi приймати за правилами ст. 1 ГПК, тобто з урахуванням суб’єктного складу учасникiв спору. Такi роз’яснення мiстяться у п. 7 постанови Пленуму ВСУ вiд 24.10.2008 № 13.

Вiдповiдно до п. 1.11 рекомендацiй президiї ВГСУ № 04-5/14 вiд 28.12.2007 при визначеннi пiдвiдомчостi справ зi спорiв, пов’язаних з обiгом акцiй, господарським судам необхiдно розрiзняти правовiдносини щодо акцiй як речей та правовiдносини з приводу реалiзацiї корпоративних прав, посвiдчених акцiями. Хоча змiстом акцiй є посвiдченi ними корпоративнi права, однак вiдповiдно дост. 177 ЦК України цiннi папери (в тому числi акцiї) є речами. Корпоративними є вiдносини, пов’язанi з реалiзацiєю корпоративних прав, посвiдчених акцiями. Вiдносини, пов’язанi з обiгом акцiй, до корпоративних не належать.

З урахуванням наведеного спори про визнання права власностi на акцiї, укладення, розiрвання, змiну, виконання а також визнання недiйсними договорiв купiвлi-продажу акцiй та спори щодо iнших правочинiв з акцiями, крiм спорiв, пов’язаних з порушенням переважного права на придбання акцiй, не є такими, що виникають з корпоративних вiдносин i залежно вiд суб’єктного складу сторiн пiдлягають розгляду господарськими або загальними судами.

Зазначена правова позицiя мiститься у постановах ВГСУ у справах № 2/190-ПН-10, № К39/161-08, № К12/122-08, № 63/114-10, № 38/60-10 тощо.

Щодо питання, пов’язаного з вiднесенням до пiдвiдомчостi господарських судiв розгляду спорiв за участю суб’єктiв господарювання, якi не є господарськими товариствами.

Тривалий час суди дотримувалися єдиної правової позицiї, що узгоджувалася з положеннями п. 3 постанови Пленуму ВСУ вiд 24.10.2008 № 13. Проте ВСУ в постановi у справi № 14/680/07 дiйшов такого висновку. Згiдно зi ст. 93 ГК України пiдприємством колективної власностi визнається корпоративне або унiтарне пiдприємство, що дiє на основi колективної власностi засновника (засновникiв). Пiдприємствами колективної власностi є виробничi кооперативи, пiдприємства споживчої кооперацiї.

Таким чином, виробничий кооператив споживчої кооперацiї є господарським товариством у розумiннi статей 79 та 93 ГК України.

Такий самий висновок мiститься i у справах № 5016/1066/2011(6/67), № 5016/1105/2012(10/35), розглянутих господарськими судами.

12.09.2012 Конституцiйний Суд України (далi — КСУ) ухвалив Рiшення у справi № 17-рп/2012 за конституцiйним зверненням приватного пiдприємства «ІКІО» щодо офiцiйного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 Сiмейного кодексу України, згiдно з яким статутний капiтал та майно приватного пiдприємства визнано об’єктом права спiльної сумiсної власностi подружжя. Висновок КСУ поставив новi питання перед господарськими судами.

Так, до господарського суду звернулася фiзична особа з позовом про визнання недiйсним рiшення загальних зборiв господарського товариства, учасником якого є iнший iз подружжя. Позивач з посиланням на наведене рiшення ґрунтує свої вимоги на нормах сiмейного законодавства. Тобто посилається на порушення майнових прав особи, що перебуває у шлюбних вiдносинах з учасником товариства.

Як приклад можна навести справу № 903/8/13-г.

Очевидним є ототожнення права спiльної сумiсної власностi подружися на статутний капiтал i майно приватного пiдприємства з корпоративним правом учасника товариства. При вирiшеннi питання про пiдвiдомчiсть аналогiчних категорiй спорiв судам необхiдно керуватися тим, що справи, якi випливають iз сiмейних правовiдносин, мiж учасником (акцiонером) господарського товариства — фiзичною особою та господарським товариством є пiдвiдомчими загальним судам. Судам слiд враховувати положення п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України, за якими справи, якi випливають iз сiмейних вiдносин, суди розглядають у порядку цивiльного судочинства.

Крiм того, аналiз матерiалiв судової практики засвiдчив, що мають мiсце питання пiдвiдомчостi спорiв за позовами акцiонерiв (учасникiв) господарського товариства про захист прав чи охоронюваних законом iнтересiв товариства поза вiдносинами представництва.

Так, у справi № 5023/5570/12 ВГСУ погодився з висновком апеляцiйного господарського суду про те, що незалежно вiд суб’єктного складу учасникiв судового процесу спiр про визнання недiйсним договору купiвлi-продажу, укладеного мiж ТОВ та фiзичною особою, у зв’язку з порушенням його корпоративних прав на пiдставi п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України є пiдвiдомчим господарському суду.

Аналогiчна правова позицiя викладена у постановах ВГСУ у справах № 8/152-10/3, № 5002-24/6172-2010, № 7/51, № 5021/2032/2011, № 15/61.

Вирiшуючи спiр, суд повинен надати об’єктивну оцiнку наявностi порушеного права чи iнтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи вiдповiдає обраний позивачем спосiб захисту порушеного права тим, що передбаченi законодавством, та чи забезпечить такий спосiб захисту вiдновлення порушеного права позивача.

Вiдсутнiсть порушеного права чи невiдповiднiсть обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється пiд час розгляду справи по сутi.

Вiдповiдно до п. 51 постанови Пленуму ВСУ вiд 24.10.2008 № 13 господарським судам слiд з’ясовувати, чи були порушенi корпоративнi права позивача внаслiдок недотримання товариством норм законодавства або вимог установчих документiв при укладеннi того чи iншого договору. У разi виявлення таких обставин спiр має розглядатися господарським судом.

Крiм того, судам слiд враховувати положення п. 1.2 рекомендацiй президiї ВГСУ вiд 28.12.2007 № 04-5/14, в якому зазначено, що до корпоративних спорiв належать також: спори за позовами учасникiв (акцiонерiв) господарських товариств про визнання недiйсними правочинiв, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовнi вимоги порушенням його корпоративних прав або iнтересiв.

I. Спори про визнання недiйсним рiшення загальних зборiв учасникiв (акцiонерiв) господарського товариства

Найпоширенiшою категорiєю судових конфлiктiв у сферi корпоративних вiдносин є спори про визнання недiйсними рiшень загальних зборiв учасникiв (акцiонерiв) господарських товариств. Цi спори становлять 51% загальної кiлькостi розглянутих господарськими судами корпоративних спорiв.

Протягом 2011 року — першого пiврiччя 2013 року господарськими судами зазначенi справи розглядалися переважно за участю ТОВ (близько 70%) та АТ (близько 25%).

Позивачем у данiй категорiї справ може виступати виключно учасник господарського товариства, тобто носiй корпоративних прав. Як зазначається в п. 2.2.2 рекомендацiй президiї ВГСУ вiд 28.12.2007 № 04-5/14, особа стає носiєм корпоративних прав з моменту набуття права власностi на акцiї АТ або вступу до iнших господарських товариств. У п. 19 постанови Пленуму ВСУ вiд 24.10.2008 № 13 наголошується, що право на звернення до суду з позовом про визнання недiйсними рiшень органiв управлiння товариства мають лише тi його акцiонери (учасники), якi були акцiонерами (учасниками) на дату прийняття рiшення, що оскаржується. Вимоги акцiонера (учасника) товариства про визнання недiйсним рiшення органу управлiння товариства не пiдлягають задоволенню, якщо на момент його прийняття позивач ще не набув права власностi на акцiї чи частку в статутному капiталi товариства, оскiльки його корпоративнi права не могли бути порушеними.

Такий висновок мiститься, наприклад, у постановах ВГСУ у справах № 5002-22/3767-2011, № К4/004-12, № 5002-24/3846-2012 тощо.

Пiд час вирiшення питання про порушення справи за позовною заявою прокурора в iнтересах акцiонера (учасника) про визнання недiйсним рiшення загальних зборiв господарському суду слiд виходити з такого.

Згiдно з абз. 4 ч. 1 ст. 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорiв, якi звертаються до господарського суду в iнтересах держави. Частиною 2 згаданої статтi передбачено, що у позовнiй заявi прокурор самостiйно визначає, в чому полягає порушення iнтересiв держави, та обґрунтовує необхiднiсть їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здiйснювати вiдповiднi функцiї у спiрних вiдносинах, за вiдсутностi ж такого органу або вiдсутностi у нього повноважень зазначає про це в позовнiй заявi.

Отже, ст. 2 ГПК не передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в iнтересах акцiонерiв (учасникiв) господарських товариств (справа № К39/300-10).

Згiдно з п. 6.2.5 роз’яснень президiї Вищого арбiтражного суду України вiд 26.01.2000 № 02-5/35 вiдповiдачем у даних спорах виступає саме товариство як юридична особа, рiшення керiвних органiв якої оскаржується.

Так, рiшенням господарського суду у справi № 8/182 задоволено позовнi вимоги ТОВ до фiзичної особи про визнання недiйсними рiшень загальних зборiв.

Постановою апеляцiйного господарського суду, залишеною в силi ВГСУ, дане рiшення скасоване, в позовi вiдмовлено. Суд апеляцiйної iнстанцiї дiйшов висновку, що мiсцевий господарський суд не дослiдив питання суб’єктивного складу учасникiв спору та не врахував вимог законодавства щодо визначення кола осiб, якi беруть участь у справi в спорах про визнання недiйсними рiшень загальних зборiв учасникiв товариства, оскiльки позов подано особою, яка не належить до числа учасникiв товариства, а вiдповiдачем у справi є не товариство, а його учасник.

Розглядаючи спори зазначеної категорiї, господарським судам слiд виходити з того, що вiдповiдно до п. 16 постанови Пленуму ВСУ № 13 суди не вправi вносити змiни до статуту товариства у зв’язку з тим, що це належить до виключної компетенцiї загальних зборiв товариства. Пiдвiдомчими судам є спори щодо недiйсностi внесених змiн до установчих документiв товариства або визнання недiйсними рiшень загальних зборiв стосовно внесення змiн до установчих документiв.

Рiшенням господарського суду у справi № 14/46-831, залишеним в силi судами апеляцiйної та касацiйної iнстанцiй, вiдмовлено у позовi учасника ТОВ до ТОВ про зобов’язання провести державну реєстрацiю змiн до статуту.

Мiсцевий господарський суд визнав такими, що не ґрунтуються на приписах законодавства у сферi корпоративних правовiдносин, вимоги позивача про встановлення саме судом розмiру статутного фонду товариства та визначення частки у ньому позивача як учасника (засновника) товариства i зобов’язання вiдповiдача включити вказанi вiдомостi до статуту та свiдоцтва товариства.

ВГСУ зазначив, що оскiльки господарськi суди не вправi приймати рiшення з питань, вiднесених до виключної компетенцiї загальних зборiв, не вправi вносити змiни до статуту товариства у зв’язку з тим, що це належить до виключної компетенцiї загальних зборiв товариства, мiсцевий господарський суд дiйшов висновку, з яким погодився суд апеляцiйної iнстанцiї, про неможливiсть застосування способiв захисту прав та законних iнтересiв осiб, якi не передбаченi чинним законодавством, а саме ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Аналогiчнi правовi висновки мiстяться у постановi ВГСУ у справi № 922/1123/13.

Судам необхiдно враховувати, що рiшення загальних зборiв учасникiв (акцiонерiв) та iнших органiв господарського товариства не є правочинами у розумiннi ст. 202 ЦК України. Зазначенi рiшення є актами ненормативного характеру (iндивiдуальними актами). Як роз’яснила президiя ВГСУ (роз’яснення вiд 26.01.2000 № 02-5/35), актом є юридична форма рiшень вiдповiдного органу, тобто офiцiйний письмовий документ, який породжує певнi правовi наслiдки, спрямований на регулювання тих чи iнших суспiльних вiдносин i має обов’язковий характер для суб’єктiв цих вiдносин. Тому до цих рiшень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, якi визначають пiдстави недiйсностi правочину, та, вiдповiдно, в даному випадку не можуть бути застосованi правовi наслiдки недiйсностi правочину за ст. 216 ЦК України (справи № 18/76/5022-1753/2011, № 5017/1221/2012 тощо).

1.1. Недотримання вимог закону та установчих документiв господарських товариств пiд час скликання i проведення їх загальних зборiв є порушенням права на участь у роботi даного органу. Цим правом вiдповiдно до законодавства надiлено лише учасникiв (акцiонерiв) господарських товариств.

Згiдно з п. 2.16 рекомендацiй президiї ВГСУ вiд 28.12.2007 № 04-5/14 господарським судам у вирiшеннi спорiв зi справ цiєї категорiї за позовами акцiонерiв, яких не було повiдомлено про проведення загальних зборiв, необхiдно давати оцiнку всiх обставин справи в їх сукупностi та з’ясовувати, чи порушує оспорюване рiшення права та охоронюванi законом iнтереси позивача.

Саме через те, що оспорюванi рiшення загальних зборiв не порушили законних iнтересiв позивача, апеляцiйний господарський суд скасував рiшення господарського суду у справi № 30/5005/1277/2012. Суд апеляцiйної iнстанцiї не погодився з висновком господарського суду про наявнiсть порушень прав позивача на участь в управлiннi, оскiльки прибуток на зборах не розподiлявся, а був направлений на розвиток виробництва.

Разом з тим, вiдповiдно до абз. 2 п. 2.16 зазначених вище рекомендацiй позивачевi не може бути вiдмовлено у задоволеннi вiдповiдних вимог тiльки з мотивiв недостатностi його голосiв для змiни результатiв голосування з прийнятих загальними зборами рiшень, оскiльки вплив учасника на прийняття загальними зборами рiшень не вичерпується лише голосуванням (справа № 8/104/2011/5003).

Положення ч. 5 ст. 61 Закону України «Про господарськi товариства» та ст. 35 Закону України «Про акцiонернi товариства» вказують на те, що обов’язковою умовою дiйсностi повiдомлення про скликання загальних зборiв товариства є одночасна наявнiсть у такому повiдомленнi iнформацiї як про час i мiсце проведення зборiв, так i iнформацiї про питання, що будуть винесенi на розгляд зборiв.

Вiдсутнiсть будь-якої з цих складових у повiдомленнi про проведення загальних зборiв, як i вiдсутнiсть самого повiдомлення, призводить до недiйсностi рiшень, прийнятих на зборах у разi їх наступного оскарження.

Неможливо використовувати телефонне повiдомлення про дату, час та мiсце проведення загальних зборiв учасникiв товариства у зв’язку з вiдсутнiстю жодних доказiв змiсту розмови. Роздрукування телефонних переговорiв, якi наданi операторами мобiльного зв’язку, пiдтверджують тiльки факт з’єднання двох абонентiв стiльникового зв’язку певної тривалостi та нiчого iншого (справа № 5002-3/5354-2011).

1.2. Пунктом 18 постанови Пленуму ВСУ вiд 24.10.2008 № 13 до безумовних пiдстав для визнання недiйсним рiшення загальних зборiв вiднесено прийняття загальними зборами рiшення за вiдсутностi кворуму для проведення загальних зборiв чи прийняття рiшення (наприклад справа № 20/167).

Згiдно з п. 2.12 рекомендацiй президiї ВГСУ вiд 28.12.2007 № 04-5/14 вiдсутнiсть реєстру акцiонерiв пiд час проведення загальних зборiв акцiонерiв робить неможливим встановлення правомочностi загальних зборiв i тому є пiдставою для визнання недiйсними прийнятих цими зборами рiшень незалежно вiд виду акцiонерного товариства (справи № К19/146-10/17, № 20/7, № 39/359-07 тощо).

1.3. «Право участi у товариствi», що є особистим немайновим правом (ст. 100 ЦК України ), не є поняттям, тотожним поняттю «право участi в управлiннi справами товариства», яке має для учасника товариства економiчний змiст (ст. 10 Закону «Про господарськi товариства», ст. 25 Закону «Про акцiонернi товариства» ). Таким чином, на вимоги про визнання недiйсними рiшень загальних зборiв учасникiв господарських товариств поширюється строк позовної давностi.

Зазначена правова позицiя касацiйної iнстанцiї мiститься в постановах у справах № 38/29-10, № 5002-33/4606-2010, № 5002-7/5477-2010, № 8/107пн-к, № 32/392-45/182, № К30/316-10, № 19-23/41-10-3134, № 11/200пн-к, № 3/58, № 5010/972/2011-К-23/38 тощо.

1.4. При вирiшеннi спорiв, пов’язаних з виключенням учасника з товариства, господарським судам, як випливає зi змiсту ст. 64 Закону «Про господарськi товариства», необхiдно дослiдити всi обставини, пов’язанi з виключенням учасника з товариства, дати оцiнку його поведiнцi, встановити наявнiсть негативних для товариства наслiдкiв у зв’язку з дiями (бездiяльнiстю) учасника. Якщо негативнi наслiдки ще не настали, потрiбно правильно визначити вiрогiднiсть їх настання. Судам слiд встановити причинний зв’язок мiж дiями (бездiяльнiстю) учасника товариства та негативними наслiдками для товариства, а також дослiдити мотиви поведiнки учасника, форму вини тощо.

Вирiшуючи питання про наявнiсть факту перешкоджання учасником своїми дiями досягненню цiлей товариства, необхiдно встановити, що поведiнка учасника суттєво ускладнює дiяльнiсть товариства чи робить її практично неможливою.

Господарськi суди повиннi враховувати як фактичнi обставини, що були пiдставою для виключення учасника з товариства, так i дотримання вимог законодавства та установчих документiв при скликаннi та проведеннi вiдповiдних загальних зборiв. Прикладом може бути справа № 17/228.

II. Спори щодо зобов’язання вчинити певнi дiї

2.1. З урахуванням iмперативного характеру норм ч. 2 ст. 52, ст. 64 Закону «Про господарськi товариства» питання щодо виключення учасника зi складу товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю належить до виключної компетенцiї загальних зборiв учасникiв товариства. Тому звернення сторони до господарського суду з позовом про виключення учасника з товариства не вiдповiдає встановленим законом способам захисту прав.

Вiдповiдно до ч. 5 п. 10 постанови Пленуму ВСУ вiд 28.10.2008 № 13 господарський суд, з’ясувавши, що предмет позову не вiдповiдає встановленим законом способам захисту прав, повинен вiдмовити в позовi, а не припинити провадження у справi у зв’язку з тим, що спiр не пiдлягає вирiшенню в господарських судах України.

Аналiз судової практики розгляду спорiв з даним предметом позову свiдчить про те, що господарськi суди дотримуються єдиної правової позицiї, яка полягає у вiдсутностi правових пiдстав для задоволення такого позову (справи № 5021/443/2011, № 5011-74/13491-2012 тощо).

2.2. Не пiдлягають задоволенню позови про зобов’язання скликати загальнi збори товариства, оскiльки ст. 47 Закону України «Про акцiонернi товариства» та ст. 61 Закону «Про господарськi товариства» надають акцiонерам, якi володiють бiльш як 10% голосiв (учасникам — бiльш як 20% голосiв), право самостiйно скликати позачерговi загальнi збори. Звернення до господарського суду з такою позовною вимогою не вiдповiдає способам захисту прав та законних iнтересiв осiб, передбачених ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Згiдно з п. 4.3 постанови Пленуму ВГСУ вiд 26.12.2011 № 18 господарський суд, дiйшовши висновку про те, що предмет позову не вiдповiдає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен вiдмовити в позовi, а не припиняти провадження на пiдставi п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (справа № 5015/323/11).

Чинне законодавство не передбачає права акцiонерiв, якi мають у сукупностi менше як 10% голосiв (учасникiв — менше як 20% голосiв), скликати позачерговi збори або вимагати вiд виконавчого органу товариства скликання позачергових зборiв (справа № К-6/74).

2.3. Вiдповiдно до ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб — пiдприємцiв»  державна реєстрацiя змiн до установчих документiв проводиться державним реєстратором на територiї вiдповiдної адмiнiстративно-територiальної одиницi.

Отже, господарський суд позбавлений права зобов’язати товариство проводити державну реєстрацiю вiдповiдних змiн до установчих документiв, оскiльки юридична особа здiйснює лише пiдготовку документiв, якi вiдповiдно до вимог законодавства подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору для внесення необхiдних змiн до державного реєстру (справа № 5019/1250/12).

У разi якщо товариство не вчиняє дiї у зв’язку з поданням учасником заяви про вихiд iз товариства (не вирiшується питання про внесення змiн до установчих документiв товариства, про їх державну реєстрацiю), учасник товариства вправi звернутися до господарського суду з позовом про зобов’язання товариства до державної реєстрацiї змiн в установчих документах товариства у зв’язку зi змiною у складi учасникiв товариства на пiдставi ст. 7 Закону України «Про господарськi товариства» (наприклад, справи № К30/9-11, № 5023/8919/11).

2.4. У п. 24 постанови Пленуму ВСУ вiд 24.10.2008 № 13 зазначено, що участь у загальних зборах та голосування на них є правом, а не обов’язком акцiонера. Аналогiчне положення мiститься в п. 2.7 рекомендацiй президiї ВГСУ вiд 28.12.2007 № 04-5/14: участь акцiонера/учасника у загальних зборах є його правом, а не обов’язком, тому у суду вiдсутнi пiдстави для задоволення позову про спонукання такої особи взяти участь у загальних зборах товариства.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов’язку акцiонерiв, у тому числi власникiв значних пакетiв акцiй, брати участь у загальних зборах акцiонерiв.

Практика розгляду господарськими судами спорiв про зобов’язання акцiонера (учасника) товариства взяти участь у загальних зборах чи зареєструватися у загальних зборах учасникiв свiдчить про те, що господарськi суди в цiлому дотримуються єдиної правової позицiї, яка полягає у вiдсутностi правових пiдстав для задоволення такого позову (наприклад справи № 18/5026/2744/2011, № 8/25/2012/5003).

III. Спори про стягнення вартостi частки майна господарського товариства

Норми, що визначають правовий статус акцiонера, є спецiальними стосовно норм, якi визначають правовий статус учасника господарського товариства. Тому у господарських судiв немає пiдстав для застосування норм, що визначають порядок виходу та виключення учасника з господарського товариства до вiдносин, пов’язаних з припиненням корпоративних прав щодо акцiонерного товариства (далi — АТ). Отже, у господарських судiв немає пiдстав для задоволення позовних вимог про вихiд або виключення позивача-акцiонера з АТ та видiлення йому частки майна товариства (крiм випадку лiквiдацiї товариства).

З вимогами про стягнення частки майна господарського товариства до суду звертаються учасники товариств, якi вийшли чи були виключенi з числа учасникiв, а пiдставою звернення з таким позовом є недотримання товариствами положень ст. 54 Закону України (далi — ЗУ) «Про господарськi товариства», згiдно з якою при виходi учасника з товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (далi — ТОВ) йому виплачується вартiсть частини майна товариства, пропорцiйна його частцi у статутному (складеному) капiталi та частина прибутку, одержаного товариством у вiдповiдному роцi до виходу учасника. При цьому, виплата повинна здiйснюватися пiсля затвердження звiту за рiк, в якому учасник вийшов з товариства, i в строк до 12 мiсяцiв з дня виходу.

Незважаючи на неоднозначнiсть нормативного регулювання того, яку дату вважати днем виходу учасника з ТОВ, сформувалася стала судова практика, що узгоджується з позицiєю Пленуму Верховного Суду України (далi — ВСУ), закрiпленою у п. 28 постанови вiд 24.10.2008 № 13: вихiд зi складу учасникiв товариства не пов’язується нi з рiшенням зборiв учасникiв, нi з внесенням змiн до установчих документiв товариства, у зв’язку з чим моментом виходу учасника з товариства є дата подачi ним заяви про вихiд вiдповiднiй посадовiй особi товариства або вручення заяви цим особам органами зв’язку. Положення установчих документiв, якi обмежують чи забороняють право на вихiд учасника з товариства є незаконними (справи № К30/9-11, № 47/293, № 5009/2003/12, № 8/227к(11/75к), № 5023/8919/11 та iн.).

Господарським судам, пiд час розгляду спорiв зазначеної категорiї, слiд також враховувати, що заява учасника про його вихiд iз товариства має бути нотарiально посвiдчена.

Так, 14.03.2011 ВСУ було винесено постанову у справi № 12/198, в якiй зазначено, що Київський апеляцiйний господарський суд, постанову якого залишено без змiни Вищим господарським судом України (далi — ВГСУ), дiйшов обґрунтованого висновку про необхiднiсть нотарiального посвiдчення заяви учасника товариства про його вихiд iз ТОВ, а подана позивачем заява у простiй письмовiй формi є неналежно оформленою та не може бути пiдставою для прийняття загальними зборами рiшення про виключення учасника з товариства, проведення вiдповiдних виплат та внесення змiн до установчих документiв.

Згiдно з роз’ясненнями, що мiстяться у п. 30 постанови Пленуму ВСУ вiд 24.10.2008 № 13, при визначеннi порядку i способу обчислення вартостi частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виходi (виключеннI) з ТОВ (ТДВ), а також порядку i строкiв їх виплати господарськi суди мають застосовувати вiдповiднi положення установчих документiв товариства (справи № 5015/2276/1, № 8/96 та iн.).

У випадку неврегульованостi в установчих документах вартiсть частини майна товариства, що пiдлягає виплатi, повинна вiдповiдати вартостi чистих активiв товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорцiйно частцi учасника в статутному капiталi товариства на пiдставi балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здiйснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

Аналiз судової практики показав, що у таких випадках господарськi суди призначають вiдповiдну судову експертизу (справи № 22-26-27/109-08-5207, № 5023/091/11 та iн.).

Господарським судам слiд мати на увазi, що при виплатi учаснику товариства вартостi частини майна та прибутку товариства при виходi з нього, має враховуватися факт оплати учасником його вкладу до статутного фонду (справа № 10/303/08-20/5009/3338/11).

Позицiя господарських судiв щодо застосування приписiв ст. 625 ЦК України до правовiдносин, пов’язаних з неналежним виконанням товариством обов’язкiв щодо розрахункiв з учасником, який вибув, узгоджується з позицiєю ВСУ, викладеною у постановi вiд 12.12.2011 у справi № 14/214(10).

Так, у справi № 5021/244/12 за позовом акцiонера до ПАТ про стягнення iнфляцiйних збиткiв господарськими судами встановлено, що вiдповiдач не здiйснив виплати позивачу вартостi частини майна товариства, пропорцiйної його частцi у статутному капiталi товариства в строк до 12 мiсяцiв з дня виходу.

Статтею 54 ЗУ «Про господарськi товариства» та ст. 148 ЦК України передбачено право учасника товариства на майно, пропорцiйно його частцi у статутному капiталi товариства, яке вiн має право отримати.

Суди, застосовуючи положення зазначеної статтi, дiйшли висновку, що у разi, коли учасник, який вибув, скористався таким правом, то з моменту повiдомлення про вихiд iз складу учасникiв товариства з виплатою належної йому частки вартостi майна, у вiдповiдача настає обов’язок сплатити цю суму у строки, визначенi цiєю статтею. Проте, вiдповiдачем неналежно виконано зобов’язання щодо сплати вартостi частки майна товариства, належної до сплати учаснику, який вийшов з товариства. При невиконаннi зазначеного, настають наслiдки, передбаченi за прострочення виконання грошового зобов’язання, зокрема, визначених ст. 625 ЦК України.

До аналогiчних висновкiв суди дiйшли при розглядi справ № 8/96, № 14/214(10), № 15/169-10, № 25/173-09, № 2-75/05-17/536 та iн.

IV. Спори про визнання права власностi на частку у статутному капiталi господарського товариства

Справи у спорах про визнання права власностi на частку у статутному капiталi товариства ґрунтуються, як правило, на обставинах невизнання або оспорювання товариством чи iншим учасником товариства права позивача на належну йому частку у статутному капiталi товариства. Причиною виникнення таких спорiв є перерозподiл часток або частки мiж учасниками товариства, придбання частки учасника за цивiльно-правовим договором, вiдступлення частки одним учасником товариства iншому або iншiй особi, яка не є учасником товариства.

Позивачi часом помилково ототожнюють вiдчуження частки у статутному капiталi ТОВ з вiдчуженням корпоративних прав. Насправдi ж об’єктом вiдчуження є частка у статутному капiталi, з вiдчуженням якої в учасника припиняються корпоративнi права, а в особи, яка придбає частку, виникають цi корпоративнi права.

Вклади учасникiв до статутного капiталу товариства, з моменту їх внесення, є власнiстю самого товариства. Вiдчуження учасником товариства частки у статутному капiталi на користь iншої особи не припиняє права власностi товариства на майно, яке облiковується на його балансi, у тому числi на внесенi до статутного капiталу вклади учасникiв.

Варто зазначити, що в чинному законодавствi вiдсутнi правовi норми, якi обумовлюють вступ особи до товариства внаслiдок придбання частки у статутному капiталi, а також припинення участi у товариствi вiдчуженням частки у повному обсязi.

Тому прийом до товариства нового учасника, що придбав частку у статутному капiталi, а також припинення участi у товариствi учасника, який здiйснив вiдчуження частки у повному обсязi, повинно додатково пiдтверджуватися вiдповiдним рiшенням загальних зборiв учасникiв товариства.

Зважаючи на п. 1 ст. 147 ЦК України та iншi загальнi норми цивiльного законодавства, частка у статутному капiталi ТОВ може вiдчужуватися на пiдставi договорiв купiвлi-продажу, дарування, мiни та iнших правочинiв, наслiдком яких є перехiд права на вiдчужувану частку (її частину) вiд однiєї особи до iншої (iнших).

При укладеннi договорiв про вiдчуження частки у статутному капiталi ТОВ сторони повиннi керуватися загальними нормами цивiльного законодавства з урахуванням особливостей, передбачених спецiальними законами.

При цьому, однiєю зi сторiн такого договору слiд вважати учасника товариства, якому належить вiдчужувана частка. Іншою стороною договору є iнший учасник товариства або третя особа, яка виявила бажання придбати частку на певних умовах.

Статтею 147 ЦК України передбачено безумовне право учасника на вiдчуження належної йому частки у статутному капiталi одному чи кiльком особам, якi також є учасниками товариства. Третiй особi, яка не є учасником товариства, частка може бути вiдчужена лише у випадку, якщо iнше не встановлено у статутi товариства (ч. 2 ст. 53 Закону України «Про господарськi товариства» ).

Передача у власнiсть учасником товариства частки у статутному фондi товариства не може вважатися такою, що вiдбулася у разi вiдсутностi згоди решти учасникiв цього самого товариства (справа № 2-25/10).

Якщо рiшення загальних зборiв, якими була надана згода iнших учасникiв товариства на вiдступлення частки або частини часток, визнано недiйсним, суд вважає вимогу про визнання права власностi учасника на частку у статутному капiталi господарського товариства безпiдставною (справа № 5021/2125/2011).

Визнання недiйсним рiшення загальних зборiв товариства має правовим наслiдком скасування державної реєстрацiї змiн до статуту товариства, внесених на його пiдставi та поновлення попередньої редакцiї статуту (справи № К39/24-09(К7/142(39/738-07(20/164(30/170)-07-08), № К30/282-10, № 18/147-08).

Статутом ТОВ може передбачатися право учасника на вiдчуження належної йому частки у статутному капiталi лише на користь учасникiв товариства. За таких обставин вiдчуження частки на користь третiх осiб без внесення вiдповiдних змiн до статуту буде неправомiрним.

У випадку продажу частки третiй особi не повинно порушуватися передбачене ст. 53 ЗУ «Про господарськi товариства»  переважне право купiвлi вiдчужуваної частки iншими учасниками товариства.

Для набуття переважного перед третiми особами права на купiвлю частки, що вiдчужується iншим учасником товариства, необхiдно мати права учасника цього товариства (справа № 6/26-10-416).

Розглядаючи спори зазначеної категорiї, господарськi суди виходили з того, що укладення договору про вiдчуження частки у статутному капiталi не є достатньою умовою для переходу права на частку до iншої особи. Фактично, належнiсть частки у статутному капiталi ТОВ певнiй особi засвiдчується вiдомостями про товариство, що мiстяться в Єдиному державному реєстрi юридичних осiб та фiзичних осiб — пiдприємцiв, а також належним чином зареєстрованому статутi товариства.

Наприклад, Донецький господарський апеляцiйний суд, скасовуючи рiшення господарського суду Луганської областi у справi № 14/91пн-к/2011, зазначив таке. Суд першої iнстанцiї неправильно визначив момент переходу права власностi на частку в статутному капiталi, тому позивач не набув статусу учасника ТОВ, оскiльки за умовами договору дарування обдарований вважається таким, що прийняв дар з моменту внесення змiн до установчих документiв. Проте позивач не довiв, що вiдповiдачем внесено такi змiни до статуту ТОВ.

Тому перехiд права на частку до iншої особи можна вважати завершеним iз моменту внесення та державної реєстрацiї вiдповiдних змiн до статуту товариства, а також вiдомостей про товариство, що мiстяться у державному реєстрi.

Вiдповiдно до ст. 145 ЦК України та ст. 59 ЗУ «Про господарськi товариства» змiни до статуту товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю пiдлягають затвердженню загальними зборами учасникiв товариства.

Зазначена обставина дає пiдстави вважати, що правочин про вiдчуження частки не буде завершено, доки загальними зборами учасникiв не буде затверджено та подано державному реєстратору разом з документами, що засвiдчують вiдчуження частки, ще й змiни до статуту товариства, належним чином оформленi та пiдписанi учасниками, у яких вiдображено наслiдки вiдчуження частки.

V. Спори про визнання недiйсним рiшення виконавчого органу господарського товариства

Пiд час здiйснення узагальнення судової практики наведеної категорiї спорiв враховано також практику вирiшення справ у спорах щодо визнання недiйсним рiшення спостережної ради АТ, яка не є в розумiннi закону виконавчим органом товариства, а є органом АТ, який здiйснює контроль за дiяльнiстю його виконавчого органу та захист прав АТ (ст. 160 ЦК України ).

Вiдповiдно до ст. 99 ЦК України загальнi збори товариства своїм рiшенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцiю i склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однiєї або кiлькох осiб. Виконавчий орган, що складається з кiлькох осiб, приймає рiшення у порядку, встановленому для прийняття рiшень загальними зборами товариства.

Вiдповiдно до ст. 160 ЦК України в АТ може бути створена наглядова рада, яка здiйснює контроль за дiяльнiстю його виконавчого органу та захист прав АТ. Випадки обов’язкового створення в АТ наглядової ради встановлюються законом.

Статутом АТ i законом встановлюється виключна компетенцiя наглядової ради. Питання, вiднесенi статутом до виключної компетенцiї наглядової ради, не можуть бути переданi нею для вирiшення виконавчому органу товариства.

Члени наглядової ради АТ не можуть бути членами його виконавчого органу.

Статтею 98 ЦК України визначено можливiсть оскарження учасником товариства лише рiшень загальних зборiв товариства. Проте учасники товариства (акцiонери), а також iншi особи, права та законнi iнтереси яких порушено рiшенням наглядової ради, рiшенням виконавчого органу, можуть оскаржити таке рiшення до суду, оскiльки цi органи приймають обов’язковi для виконання рiшення, це вiдповiдає також ст. 55 Конституцiї України.

Рiшення наглядової ради чи виконавчого органу товариства може бути оскаржено в судовому порядку акцiонером (учасником) товариства шляхом подання позову про визнання його недiйсним, якщо рiшення не вiдповiдає вимогам законодавства та порушує права чи законнi iнтереси учасника (акцiонера) товариства. Вiдповiдачем за таким позовом є товариство (справа № 5023/3009/11).

Основними пiдставами для визнання недiйсними рiшень спостережної ради є перевищення цим органом своєї компетенцiї i прийняття ним рiшень, що належать до виключної компетенцiї загальних зборiв товариства i не можуть бути делегованi будь-якому iншому органовi товариства.

Так, рiшенням у справi № 5008/1614/2011, залишеним без змiн постановою Львiвського апеляцiйного господарського суду, задоволено позовнi вимоги акцiонера до ЗАТ про визнання недiйсним спiльного рiшення спостережної ради та правлiння ЗАТ.

Рiшення суду мотивоване тим, що оскаржуване рiшення прийнято спостережною радою та правлiнням з перевищенням наданих їм згiдно з законом та статутом товариства повноважень, оскiльки рiшення стосується визначення подальшої дiяльностi товариства, вирiшення якого вiднесено до виключної компетенцiї загальних зборiв акцiонерiв та згiдно iз iмперативними приписами ст. 159 ЦК України не може бути передано на вирiшення iнших органiв товариства.

Встановивши, що рiшення виконавчого органу чи наглядової ради господарського товариства не суперечить вимогам чинного законодавства, у суду немає пiдстав для визнання його недiйсним.

Рiшенням у справi № 16/351-13/128-20/130-17/33 вiдмовлено у позовi акцiонера до ПрАТ про захист корпоративних прав, а саме, визнання недiйсним рiшення правлiння вiдповiдача, в частинi премiювання головних спецiалiстiв i начальникiв дiльниць шляхом розподiлу мiж ними акцiй резервного фонду.

Пiдсумовуючи аналiз норм вiдповiдного законодавства та враховуючи, що рiшення правлiння було затверджене вищим органом товариства — загальними зборами, можна дiйти висновку, що доводи i твердження позивача про перевищення правлiнням своїх повноважень при прийняттi рiшення не вiдповiдають дiйсностi та не знайшли свого пiдтвердження пiд час розгляду справи.

Позивачем не надано докази та належним чином не доведено правомiрнiсть вимог позовної заяви, зокрема, яким чином оспорюване рiшення порушує його права чи iнтереси.

VI. Спори про визнання недiйсними установчих документiв господарського товариства та спори щодо внесення змiн до установчих документiв господарського товариства

Вивчення практики вирiшення спорiв, пов’язаних iз корпоративним управлiнням та реалiзацiєю корпоративних прав, засвiдчило, що вимоги про визнання недiйсними установчих документiв, як правило, розглядалися господарським судом у справах, у яких вирiшувалися спори про визнання недiйсними (про скасування) рiшень загальних зборiв учасникiв (акцiонерiв) господарського товариства, якими цi установчi документи затверджувались (вносились змiни до установчих документiв), а отже були похiдними вимогами вiд вимог про визнання недiйсними рiшень загальних зборiв про затвердження змiн до установчих документiв (нових редакцiй статуту господарського товариства).

Наприклад, у справi № 5023/3076/11 за позовом учасника товариства до ТОВ про визнання недiйсним рiшення загальних зборiв учасникiв та статуту товариства у новiй редакцiї рiшенням господарського суду Харкiвської областi, яке залишене без змiн постановою апеляцiйного господарського суду, позов задоволено.

Колегiя суддiв апеляцiйного господарського суду зазначила, що оскiльки оскаржуване рiшення прийняте з порушенням вимог закону та установчих документiв, то i статут не вiдповiдає вимогам чинного законодавства. Вiн затверджений загальними зборами учасникiв товариства iз порушеннями, якi не можуть бути усуненi, порушує права i законнi iнтереси позивача як учасника товариства, пов’язанi iз його майновою участю у товариствi, а тому є пiдстави для визнання його недiйсним.

Проте, у судовiй практицi є випадки, коли предметом позову є виключно визнання недiйсним установчого договору та визнання недiйсним статуту господарського товариства, якi вiдповiдно, укладенi та затвердженi при створеннi товариства (справи № К39/244-10, № 16/5007/112/11 та iн.).

Вiдповiдно до вимог статей 88, 143, 154 ЦК України, статей 57, 82 ГК України, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 ЗУ «Про господарськi товариства», статей 27, 30 ЗУ «Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб — пiдприємцiв» суди вправi визнати недiйсними установчi документи товариства за одночасної наявностi таких умов: на момент розгляду справи установчi документи не вiдповiдають вимогам законодавства; порушення, допущенi при прийняттi та затвердженнi установчих документiв, не можуть бути усуненi; вiдповiднi положення установчих документiв порушують права чи охоронюванi законом iнтереси позивача. У разi, коли позивачами не доведено одночасної наявностi зазначених умов, суди вiдмовляють у задоволенi позовiв про визнання недiйсними установчих документiв господарських товариств (справи № 7/117-2012, № 5015/2860/12, № 1/58-76, № 5016/3893/2011(3/231), № 16/180-10, № 2-5/1750-2010 та iн.).

Статут юридичної особи за змiстом ч. 2 ст. 20 ГК України є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскiльки вiн мiстить норми, обов’язковi для учасникiв товариства, його посадових осiб та iнших працiвникiв, а також визначає порядок затвердження та внесення змiн до статуту.

Пiдставами для визнання акта, у тому числi статуту, недiйсним є його невiдповiднiсть вимогам чинного законодавства та/або визначенiй законом компетенцiї органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом iнтересiв позивача.

Статут не є одностороннiм правочином, оскiльки затверджується (змiнюється) загальними зборами учасникiв (засновникiв, акцiонерiв), якi не є нi суб’єктом права, нi органом, який здiйснює представництво товариства. Не є статут i договором, тому що затверджується (змiнюється) не за домовленiстю всiх учасникiв (засновникiв, акцiонерiв) товариства, а бiльшiстю голосiв акцiонерiв чи простою бiльшiстю голосiв учасникiв товариства (статтi 42, 59 ЗУ «Про господарськi товариства» ).

У зв’язку з цим при вирiшеннi спорiв щодо визнання статуту недiйсним не застосовуються норми, якi регламентують недiйснiсть правочинiв (справа № 38/286).

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про державну реєстрацiю юридичних осiб та фiзичних осiб — пiдприємцiв» однiєю з умов постановлення судового рiшення щодо припинення юридичної особи є допущення таких порушень при створеннi юридичної особи, якi не можна усунути (справа № 2-5/1750-2010).

Аналiз матерiалiв узагальнення показав, що господарськi суди правильно вiдмовляють в задоволеннi позовiв про визнання недiйсними установчих документiв у разi невiдповiдностi законодавству окремих їх положень. Невiдповiднiсть закону окремих положень установчих документiв не є пiдставою для визнання недiйсними установчих документiв в цiлому (справа № 5024/2269/2011).

Господарськi суди мають враховувати, що положення статуту товариства, яке встановлює iнше, нiж встановлено ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про господарськi товариства» правило щодо визначення кворуму, є таким, що суперечить закону (постанова ВСУ вiд 16.10.2012 у справi № К15/109-11).

VII. Спори за позовом акцiонера (учасника) господарського товариства про захист прав чи охоронюваних законом iнтересiв товариства поза вiдносинами представництва

Вiдповiдно до Рiшення Конституцiйного Суду України (далi — КСУ) вiд 01.12.2004 № 18-рп/2004 акцiонер може захищати свої безпосереднi права чи охоронюванi законом iнтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим АТ, учасником якого вiн є, органами чи iншими акцiонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числi третiми особами, прав чи охоронюваних законом iнтересiв АТ, якi не можуть вважатися тотожними простiй сукупностi iндивiдуальних охоронюваних законом iнтересiв його акцiонерiв, визначається законом.

Згiдно з роз’ясненнями, що мiстяться у п. 11 постанови Пленуму ВСУ вiд 24.10.2008 № 13, акцiонери (учасники) господарського товариства не вправi звертатися до суду за захистом прав та iнтересiв iнших акцiонерiв (учасникiв) господарського товариства та самого товариства поза вiдносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав iнших акцiонерiв (учасникiв) товариства. Така сама позицiя мiститься у постановi ВСУ вiд 17.11.2009 у справi № 2-2067/2008.

На цiй пiдставi господарським судам належить вiдмовляти акцiонерам (учасникам) господарського товариства у задоволеннi позову про укладення, змiну, розiрвання чи визнання недiйсними договорiв та iнших правочинiв, учинених господарським товариством. Спори цiєї категорiї є пiдвiдомчими (пiдсудними) господарським судам незалежно вiд їх суб’єктного складу на пiдставi п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, якщо акцiонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує вiдповiднi позовнi вимоги порушенням його корпоративних прав (п. 51 постанови Пленуму ВСУ вiд 24.10.2008 № 13).

У постановi ВСУ вiд 18.04.2011 у справi № 8/219пн-к зазначено, що учасник товариства не надiлений суб’єктивним правом щодо здiйснення повноважень власника майна товариства; учасники господарського товариства не вправi звертатися до суду за захистом прав та iнтересiв iнших учасникiв господарського товариства та самого товариства поза вiдносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав iнших учасникiв товариства. Аналогiчна правова позицiя мiститься й у постановi ВСУ вiд 10.10.2011 у справi № 14/166.

У Рiшеннi КСУ вiд 08.04.99 № 3-рп/99 зазначається, що за правовою природою представництва у судi є правовiдносини, в яких одна особа (представник) на пiдставi певних повноважень виступає вiд iменi iншої особи (довiрителя) i виконує процесуальнi дiї у судi в її iнтересах, набуваючи (змiнюючи, припиняючи) для неї права та обов’язки.

Питання представництва в господарському процесi вирiшено у ст. 28 ГПК України, згiдно з якою справи юридичних осiб у господарському судi ведуть їх органи, що дiють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керiвники пiдприємств та органiзацiй, iншi особи, повноваження яких визначенi законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвiдчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осiб можуть бути також iншi особи, повноваження яких пiдтверджуються довiренiстю вiд iменi пiдприємства, органiзацiї. Довiренiсть видається за пiдписом керiвника або iншої уповноваженої ним особи та посвiдчується печаткою пiдприємства, органiзацiї.

Отже, за змiстом ч. 1 ст. 28 ГПК України особа представника процесуально замiщує юридичну особу, яку вiн представляє. Враховуючи, що юридична особа у будь-якому випадку набуває прав i несе обов’язки (зокрема процесуальнI) через свої органи, вона не може брати участь у справi iнакше, нiж через представника. Тiльки через представника у справi беруть участь особи, яких у правовiдносинах представляють їхнi законнi представники.

Президiя ВГСУ у п. 2.2.1 рекомендацiй вiд 28.12.2007 № 04-5/14 акцентувала увагу на тому, що суди у вирiшеннi спорiв за позовами акцiонерiв про захист прав АТ, у тому числi про визнання недiйсними угод, укладених товариством, повиннi дослiджувати, чи уповноважений акцiонер на представництво iнтересiв АТ. Вiдсутнiсть такого уповноваження може бути пiдставою для вiдмови у задоволеннi позову.

Узагальнений аналiз матерiалiв судової практики засвiдчив, що позицiя ВГСУ при розглядi спорiв за позовом акцiонера (учасника) господарського товариства про захист прав чи охоронюваних законом iнтересiв товариства поза вiдносинами представництва узгоджується з позицiями КСУ i ВСУ.

Наприклад, справи № К25/64-10, № К4/172-10, № 2/127, № 2-23/4600-2009, № 58/169, № К25/247-10, № 5020-10/209-4/168-196/2011, № 24/174(2010), № 21/104, № 5004/1647/11, № 31/5009/2658/11, № 30-35-19-17-15/03-09-3, № 9/215, № 39/89-3/141-2012, № 2/5009/2717/11 та iн.

Кандидат юридичних наук, суддя,
секретар першої судової палати
Вищого господарського суду України
О. В. Кот

Головний спецiалiст вiддiлу спецiалiстiв
управлiння забезпечення першої судової палати
Вищого господарського суду України
О. В. Лукомська