Аспірантка Академії адвокатури України: Лукомська Анастасія Володимирівна

Науковий керівник: Юдківська Ганна Юріївна, кандидат юридичних наук, доцент

За загальним сучасним міжнародним порядком, поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особою визнається певний комплекс природних і невід’ємних прав і свобод, які зумовлені її існуванням як людини і необхідно розглядати у значенні гарантії її гідності. Згідно з частинами 3, 4 та 5 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у ст. 1 («Захист власності») встановлює: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства, і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Позбавлення права власності не може бути передбачене національним законом, якщо такий закон суперечить загальним принципам міжнародного права, серед яких важливим є принцип, закріплений у ч. 2 ст. 17 Загальної декларації прав людини: «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна». Будь-яке втручання з боку представників влади в безперешкодне користування особою своїм майном повинне бути «законним». Представники органів державної влади мають право контролювати використання майна лише на підставі законів. Таке втручання має бути законним і не свавільним («Фрізен проти Російської Федерації» від 24 березня 2005 р., «Бакланов проти Російської Федерації» від 09 червня 2005 р.).

Нотаріус чи суд, ось в чому питання?

Як правило зі словом «СУД» у більшості громадян нашої країни асоціюються вкрай неприємні емоції - страх, відчай і безвихідь. Ми на ментальному рівні відносимось до даного інституту та гілки влади так, що до суду звикли йти в останню чергу, вичерпавши всі можливі варіанти вирішення питання, та при недосягненні з кимось консенсусу, що є по суті логічним та розумним підходом з точки зору правосуддя та його призначення.

Навіть якщо мова йде про нескладні та швидкі судові справи, люди все одно з насторогою та тривогою чекають рішення суду, яке стосується їх прав та обов’язків, майнових перспектив та очікувань.

Одними з найбільш частих спорів, що виникають у галузі цивільного права є спори про спадкування, що включають в себе різноманітні способи захисту, починаючи від надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини до усунення від права на спадкування. Так чи інакше, з спадковим правом стикається кожний громадянин нашої держави, але на щастя, не кожного разу все закінчується судовим процесом.

На даний час, судова система розглядає безліч справ про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, що зумовлено відсутністю у спадкоємців документу, який необхідний для подання нотаріусу при оформленні спадщини, а саме -витягу з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є спадковим майном.

УДК: 349

Н. А. Лукомська

студентка 4 курсу, Академія адвокатури України

(Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент О. М. Ковтун)


У статті проаналізовано поняття, зміст та особливості земельних сервітутів, що встановлюються за рішенням суду, досліджено шляхи та особливості встановлення земельних сервітутів за судовими рішеннями.

Ключові слова:

земельний сервітут, речові права, охоронюваний законом інтерес, користування чужим майном, встановлення сервітуту за рішенням суду.

Постановка проблеми.

В умовах здійснення земельної реформи в Україні, яка наразі полягає у розробці нормативного та ефективно обргунтованого алгоритму користування та відчуження земельних ділянок, назріла необхідність забезпечення раціонального використання земельного фонду України, а також створення таких юридичних форм, які б забезпечували можливість певної участі однієї особи в праві власності іншої незалежно від простої особистої згоди останньої [11,.44].

Забезпечення права на справедливий і публічний судовий розгляд - гарантія демократичних основ держави

Концепція правової держави має довгу і повчальну історію. Ще в давні часи почався пошук справедливості, принципів, форм і конструкцій взаємозв'язку, взаємодії та взаємодоповнення влади і права. Погляди на державу і право, на їх місце і роль у суспільстві поступово викристалізували ідею розумності й справедливості такої форми політичної влади, за якої життя людей регулюється правом, яке за підтримки державної влади стає самостійною владною силою. Держава, державні структури та посадові особи за допомогою права упорядковуються процедурно.

Ідеї панування права в суспільстві, поєднання держави, її органів і посадових осіб правом, виникли за античних часів, розвивались і доповнювались вченнями про демократію, республіканську форму правління, конституціоналізм, права і свободи людини, народний суверенітет, панування права і закону та рівноправність усіх перед ними, поділ влади і незалежність суду. В результаті об'єднання цих ідей у певну конструкцію було сформульовано теорію правової держави.

«Берешь чужие - отдаешь свои», или особенности кредитного настоящего

В цей кризовий час, незважаючи на вражаюче великі відсотки, комісії, страхування та інші додаткові платежі, фізичні та юридичні особи все частіше звертаються до банківських установ для отримання кредитів. А тому вказаний у заголовку вислів набуває більшої популярності серед споживачів кредитних продуктів, адже віддаєш не тільки свої, але й у сумі, що в 3-5 разів перевищує отриману від банку.

Тому, важливим аспектом у вирішенні одвічного питання «бути чи не бути?», тобто брати кредит чи ні, є знання певних правил, які у подальшому можуть сприяти у вирішенні спору з фінансовою установою, уникнення такого спору та можливо, навіть отримання позитивних емоцій від співпраці з кредитодавцями.

Такі правила, що ґрунтуються на правових нормах, покликані захистити права споживачів від безпідставних переплат, захисту своїх особистих майнових та немайнових прав, та можливості відшкодування збитків, у разі їх завдання.

Отже, основними аспектами проведення успішного кредитування є:1) проведення попередньої консультації; 2)постійний контроль за погашенням кредиту; 3) обрання правильної техніки захисту у випадку допущення прострочення.

Звернення до Європейського суду з прав людини

З перших днів ратифікації Україною Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод до Європейського суду з прав людини із України пішов величезний потік заяв з надією на швидке і справедливе рішення. В деяких випадках до написання заяв виявилися залученими юристи чи адвокати. Часто заяви складали самі заявники, які не мали взагалі уявлення про право. Результат для більшості заявників виявився несподіваним: значну кількість заяв було відхилено з технічних причин (неповнота інформації, відмова надати документи, відсутність відомостей про законодавство, яке було застосоване і т.п.) або було визнано Комісією, а пізніше Судом неприйнятними. Україна не виявилася оригінальною і пішла тим же шляхом, який пройшли всі європейські держави в їхньому спілкуванні з Судом. Досить згадати, що в 1960 році, коли Європейський суд з прав людини тільки починав роботу, з перших 713 заяв було відхилено 710. І в наступні роки відсоток відхилених заяв залишається досить високим.