Звернення до Європейського суду з прав людини

З перших днів ратифікації Україною Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод до Європейського суду з прав людини із України пішов величезний потік заяв з надією на швидке і справедливе рішення. В деяких випадках до написання заяв виявилися залученими юристи чи адвокати. Часто заяви складали самі заявники, які не мали взагалі уявлення про право. Результат для більшості заявників виявився несподіваним: значну кількість заяв було відхилено з технічних причин (неповнота інформації, відмова надати документи, відсутність відомостей про законодавство, яке було застосоване і т.п.) або було визнано Комісією, а пізніше Судом неприйнятними. Україна не виявилася оригінальною і пішла тим же шляхом, який пройшли всі європейські держави в їхньому спілкуванні з Судом. Досить згадати, що в 1960 році, коли Європейський суд з прав людини тільки починав роботу, з перших 713 заяв було відхилено 710. І в наступні роки відсоток відхилених заяв залишається досить високим.

Причина ситуації, що склалася, полягає в нерозумінні чи недооцінці ролі і місця Європейського суду з прав людини. Суд - це не політичний орган, якими є багато з існуючих органів з захисту прав людини, а орган з вирішення переданих йому спорів на основі права. Саме з цим пов’язане особливе значення юридичних процедур, закріплених в Конвенції і в Регламенті Суду. Незнання таких процедур, як і їхнє зневажання, можуть суттєво утруднити звернення до Суду для захисту прав людини і основних свобод.

Європейський Суд з прав людини (далі – Суд, або ЄСПЛ)  є однією із основних міжнародних правозахисних інституцій загальноєвропейської системи захисту прав людини. Рішення та рекомендації Європейського Суду з прав людинивпливають на становлення, реформування та модернізацію сучасних національних правозахисних систем, на практичне застосування європейських правових стандартів при прийняті рішень національними судами. Вплив рішень цього Суду позначається й на формуванні національних стандартів та нормативів захисту прав людини в Україні.

 

ЩО САМЕ МОЖЕ БУТИ ОСКАРЖЕНО ДО ЄСПЛ?

У Європейському суді з прав людини (далі - ЄСПЛ) можна оскаржити лише порушення державою в особі її органів, установ, організацій, посадових осіб чи інших владних суб’єктів прав людини або основоположних свобод, які передбачені Європейською Конвенцією про захист прав та основоположних свобод людини та Протоколів до неї.

До таких прав, наприклад, відносяться право на життя, заборона катувань та іншого нелюдського поводження, право на свободу пересування, право на свободу асоціацій, право на справедливий суд, право на свободу вираження поглядів та віросповідання тощо. Більш детально на сайті міністерства юстиції www.minjust.gov.ua або Суду www.echr.coe.int

Пам’ятайте, що ЄСПЛ не є четвертою інстанцією та не переглядає рішення українських судів по суті.

Не можна скаржитись до Суду лише з тих підстав, що особа не задоволена рішенням національного суду.

Перед звернення до Суду ОБОВ’ЯЗКОВО слід проконсультуватися із юристом, що має досвід ведення таких справ.

Відповідачем у Суді завжди є уряд держави, проти якої подається заява.

Україну як відповідача у ЄСПЛ представляє Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини.

Право подання індивідуальних заяв є одним із найбільш ефективних засобів захисту прав людини, суттєвим елементом контрольного механізму, який був встановлений Європейською конвенцією. Європейський суд з прав людини з розумінням ставиться до тих складнощів, які можуть виникнути у заявників у різних країнах-членах Ради Європи, і тому він дотримується процедури, що полегшує, наскільки це можливо, звернення до нього. Як проголошував Суд ще у справі «Ringeisen v. Austria», «індивідуальні скарги в дев’яти випадках із десяти пишуть неграмотні люди й без допомоги юриста, тому суворе дотримання формальних приписів призвело б до несправедливих наслідків». Та незважаючи на це, навіть Страсбурзька правозахисна система потребує розуміння щодо правозастосування. Так само як і в місцевих судах, помилка при подачі заяви до Європейського Суду може нашкодити інтересам заявника та у найгіршому випадку стати причиною програшу справи.

 

Отже звернемо увагу на деякі важливі моменти:

 

1. Європейський суд з прав людини НЕ Є апеляційноюа інстанцією.

Статистика вказує на те, що до Суду регулярно надходять заяви стосовно того, що місцеві суди неадекватно сприйняли факти справи чи не прийняли важливі, з погляду заявника, подання. Зазвичай такі заяви базуються на факті порушення ст. 6 Європейської конвенції з прав людини.

Метою діяльності суду є забезпечення дотримання положень Конвенції та її протоколів. Суд не має функції виправлення помилок місцевих судів з застосування національного законодавства. Також до повноважень суду не входить оцінювання доказів. Неправильним є сприйняття Європейського суду як «четвертої інстанції», до якої б усі аспекти справи могли б передаватися на розгляд. Заяви, в яких декларується, що місцеві суди мали б прийняти інше рішення (на користь позивача), визнаються неприйнятними, безпідставними та необґрунтованими.

На рішення про неприйнятність не впливає, якщо в заяві дане положення сформульовано як порушення ст. 6 Конвенції. Зазначена стаття гарантує лише справедливе та публічне слухання визначених категорій справ перед незалежним та безстороннім судом. Також це положення не гарантує ефективності місцевих судових процедур.

 

2. Перший лист до Європейського суду НЕ Є ДОСТАТНІМ для дотримання правила шести місяців.

Зазвичай до Суду надходять листи майже перед закінченням терміну, передбаченого ст. 35 § 1 Конвенції. Іноді ці листи також містять твердження, що обґрунтування заяви будуть викладені потім. Також зазвичай додається копія рішення місцевого суду.

Для того щоб перший лист до Європейського суду зупинив відлік шестимісячного терміну для подачі заяви, необхідно, щоб в ньому містилася детальна інформація про суть заяви, інакше кажучи, повинні бути викладені факти, на яких базується припущення про порушення прав людини, також має бути визначено, які права було порушено, з посиланням на статті Конвенції та протоколи чи без них. На офіційному сайті Європейського суду з прав людини можна знайти форму заяви та рекомендації щодо її заповнення.

Суд трактує дату відправлення листа з усією необхідною інформацією як дату подання заяви. Якщо лист не має у своєму змісті дати відправлення, а дата на марці є незрозумілою – датою подання заяви буде визначено день отримання листа Канцелярією Суду. Заяву, передану факсом, буде прийнято лише за умови, що в п’ятиденний термін оригінал заяви з підписами та печатками буде надіслано поштою.

Правило шести місяців передбачене ст. 35 § 1 Конвенції є абсолютним і ніяких винятків не може бути. Також необхідно додати, що відлік шестимісячного терміну розпочинається з моменту, коли позивач дізнався, чи мав би дізнатися про рішення останньої інстанції локальної судової системи. В теорії відлік розпочинається з дати проголошення рішення, якщо слухання публічне; чи з дати відправлення рішення позивачу – у випадках, передбачених місцевим законодавством.

 

3.  Якщо суть заяви було викладено в процесі листування з Судом, ОБОВЯЗКОВО заповнювати формуляр заяви.

Правило 47 § 1 Регламенту Суду зазначає, що кожна індивідуальна заява подається на формулярі, наданому канцелярією, якщо головуючий відповідної секції не вирішить інакше. Формуляр заяви надсилається канцелярією, після отримання першого листа від заявника. Також формуляр можна знайти на сайті Європейського суду. Якщо всі деталі були повністю викладені в першому листі до Суду, то необов’язково в дослівній формі викладати їх знову. У формулярі заяви достатнім буде зробити посилання на лист. Неповністю заповнені або не підписані формуляри повертаються заявнику. Наслідки таких затримок вважаються такими, що виникли з вини заявника.

 

4. Адвокат, який представляє інтереси заявника ПОВИНЕН надавати Суду письмовий дозвіл з метою підтвердження своїх повноважень.

Правило 45 § 2 Регламенту Суду зазначає, що якщо заявники представлені відповідно правила 36, то їхні представник (представники) повинні подати довіреність чи письмове підтвердження повноважень виступати від імені заявника. Ніякої різниці між адвокатами, що мають ліцензію, та іншими представниками у цьому випадку не має. Якщо адвокат не надасть документа з підтвердженням повноважень, то слухання не відбудеться. У таких випадках канцелярія надсилає нагадування. Це викликає затримку у розгляді справи.

Канцелярія надає формуляр для підтвердження повноважень представниками інтересів заявника. Його використання не є обов’язковим (на відміну від формуляра заяви), але рекомендовано. Заповнення цього формуляру(його також можна знайти на сайті Суду) пришвидшить процес акредитації представника.

Іноді виникають ситуації, коли заявник уповноважив адвоката діяти від свого імені, але згода адвоката не є очевидною відповідно до наданих Суду документів. Тоді Канцелярія звертається до заявника, щоб його адвокат підтвердив свою участь у справі. До цього моменту листування Суду ведеться безпосередньо з заявником .

 

5. Заявник НЕ МАЄ додаткові шість місяців, протягом яких він може подати заповнений формуляр, підтвердити повноваження свого представника та доповнювати свою заяву документами.

Після отримання першого листа від заявника, Канцелярія надсилає йому у відповідь лист з текстом Конвенції, текст правил 45 та 47 Регламенту Суду, пояснювальну записку щодо заповнення формуляру, де роз’яснюється правило прийнятності заяв та безпосередньо формуляр заяви. Останній абзац цього листа містить інформацію щодо того, що формуляр заяви та супутні документи, які були надіслані після визначеного часу (після шести місяців з дня першого звернення з листом до Суду) будуть вважатися такими, що не потребують подальшого розгляду через відсутність бажання заявника та вся надана до цього часу інформація буде знищена.

Це непорозуміння виникає тому, що заявник, чи його представник звертають увагу лише на останній абзац. Переважно тексті листа акцентується той факт, що наслідками безпричинних затримок буде санкція Суду, в результаті якої датою прийняття заяви буде дата отримання заповненого формуляру заяви (чи навіть ще пізніша дата, у випадку якщо формуляр був неповністю заповнений з першого разу), а не дата першого листа до Суду. Це може стати причиною того, що заява буде подана пізніше шестимісячного терміну. 

Пункт 17 пояснювальної нотатки,  для осіб, які заповнюють формуляр заяви у відповідності до ст. 34 Конвенціїзазначає, що Суд рекомендує надати заповнений формуляр у період шести тижнів. Будь-яка затримка з відповіддю або її відсутність можуть розцінюватися як те, що заявник більше не зацікавлений у продовженні провадження у справі. Також є можливість продовжити цей строк, але в цьому випадку відповідальність за ризик, що Суд отримає заповнений формуляр заяви після шестимісячного періоду з дня останнього рішення місцевого судового органу, покладається на заявника. 

      Після отримання заяви Суд може запросити додаткові документи. На це надається визначений період часу. Якщо заявник не встиг надати необхідні документи у визначений час, це не означає, що його заява одразу буде відхилена, але рекомендується надіслати запит про продовження строку, якщо не вдається всі документи зібрати вчасно.

      Треба наголосити, що шість місяців, зазначені в останньому абзаці листа від Канцелярії, це ніяк не період, наданий заявнику для подання всіх документів. Він лише означає, що заява та надана у цій справі інформація зберігатиметься на цей час в архіві Суду з моменту останнього спілкування з заявником. Після цього матеріали справи знищуються. Якщо заявник відновлює спілкування з Судом до сплину цього терміну, але після довготривалої відсутності активності з його боку, він повинен надати Суду пояснення свого мовчання.

 

6. НЕ ВСІ слухання можуть бути проведені на офіційній мові однієї з держав, що ратифікували Конвенцію.

Правило 34 § 1 Регламенту Суду зазначає, що офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька. 

Правило 34 § 2 дає змогу подати заяву та супутні документи на мові однієї з держав, що ратифікували Конвенцію. Таке правило діє до прийняття рішення щодо прийнятності заяви. Але у зв’язку з підготовкою до спрощення процедурСуду, передбачених Протоколом № 14, використання англійської чи французької мови стало обов’язковим на ранніх стадіях, а саме з дати, коли  про заяву повідомляється державі-відповідачу. Зобов’язання надалі використовувати одну з офіційних мов Суду стосується тільки клопотань, поданих позивачем чи від його імені. Це означає, що позивач не повинен надавати переклад документів з локального суду, за винятком випадків, коли ці документи надруковані не офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію. 

Згідно з Правилом 36 § 5 адвокат чи інший затверджений представник, або сам заявник, якщо він звертається з проханням дозволити йому представляти свою справу особисто, та якщо  він не має достатніх навичок висловлюватися однією з офіційних мов Суду, може отримати дозвіл голови палати користуватися однією з офіційних мов Договірних Сторін. 

 

7. Правило 39 Регламенту НЕ ЗАВЖДИ стосується приписів Суду, що діятимуть з моменту початку слухання і до винесення рішення.

Правило 39 Регламенту Суду (тимчасові заходи) проголошує: «Палата або, коли це доцільно, її голова, може на прохання сторони чи будь-якої іншої зацікавленої особи або з власної ініціативи вказати сторонам, який тимчасовий захід, на її думку, слід вжити в інтересах сторін або в інтересах належного провадження у справі» . Це безпосередньо стосується тимчасових заходів. 

На практиці заходи, передбачені Правилом 39, застосовуються у випадках, коли позивач у разі їх незастосування зазнає невиправної шкоди, яку матеріальна компенсація з закриття справи не зможе задовольнити. Це може бути, наприклад, у випадках екстрадиції до країн, що не є сторонами Конвенції, якщо було порушення ст. 2 чи 3 Конвенції чи Протоколу № 6.

Таким чином не має сенсу закликати до застосування цього правила задля призупинення тюремного строку, у разі тимчасового чи постійного закриття будівельного проекту чи проблеми прогресу у справі надання соціальної допомоги .

 

8. Особа заявника ОБОВЯЗКОВО повідомляється державі-відповідачу.

За винятком аспектів, передбачених ст. 38 п. 2 Конвенції, процедура в Європейському Суді публічна. Правило 47 § 3 Регламенту Суду передбачає можливість для заявників, які не бажають розкривати свою особу перед громадськістю, зазначити і також викласти причини на виправдання такого відступу від звичайного порядку доступу громадськості до інформації щодо провадження в Суді. Голова палати може дати дозвіл на анонімність у виняткових і належно виправданих випадках. Але навіть отримання такого дозволу не надає права приховувати особу позивача від держави-відповідача. Копії заяви та усіх супутніх документів надсилаються представникові держави-відповідача.

 

9. Запит на отримання грошової компенсації в формулярі заяви ВІДПОВІДНО до процедури.

Відповідно до ст. 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі потреби, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. 

Якщо розглядати процедуру Суду такою, якою вона є зараз (без передбачених Протоколом №14 змін), то заявник повинен заявити про бажання на отримання справедливої сатисфакції після прийняття рішення про прийнятність заяви. Правило 60 § 1 Регламенту Суду зазначає, що заявник, який бажає домогтися присудження справедливої сатисфакції, повинен зробити для цього спеціальну заяву. На це відводиться два місяці з моменту прийняття рішення стосовно прийнятності заяви. 

За умов нової, більш спрощеної процедури, передбаченої Протоколом № 14, заявник повинен виявляти бажання про присудження справедливої сатисфакції після того, як зміст заяви буде повідомлено державі-відповідачу. Канцелярія повідомляє заявника про можливість виявити таке бажання та про відповідні строки у листі. Суд не бере до уваги бажання присудження справедливої сатисфакції на ранній стадії процесу та яке не було повторно внесене на необхідному етапі, чи те яке було внесене після зазначеного в Регламенті Суду періоду. Заявник повинен навести детальний перелік претензій з відповідними документами в межах часу, визначеного для надання заявником доводів щодо суті справи, якщо тільки голова палати не вирішить інакше.

 

10. НЕ Апеляцію на ухвалу, А КЛОПОТАННЯ про прийнятність заяви можна подати до Великої Палати.

Рішення комітету про оголошення заяви неприйнятною або про вилучення її з реєстру справ є остаточним (ст. 28 Конвенції). У ст. 43 зазначається, що упродовж трьох місяців від дати ухвалення рішення палатою будь-яка сторона у справі може у виняткових випадках звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати. Це клопотання буде прийнято колегією у складі п’яти суддів Великої палати, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення.

Проте ухвала стосовно прийнятності заяви не є «рішенням» у тому значенні, в якому воно використано в ст. 43. Це підтверджується ст. 45 де розмежовуються поняття рішення у справі та ухвали про прийнятність або неприйнятність заяв.

Підсумовуючи викладені вище факти, хотілось би зазначити, що громадянам та їхнім представникам треба звертатися до Європейського Суду з прав людини лише у випадках наявності серйозного порушення їхніх прав, передбачених Конвенцією. Відсутність достатньої поінформованості населення про функції та процедуру Страсбурзького Суду викликає значну перенасиченість Суду заявами, які є очевидно неприйнятними. Відповіддю на цю проблему стало внесення Протоколу №14, який пропонує підтримати новий критерій прийнятності – суттєвість зазнаної шкоди.